У відповідності до угоди, укладеної між науково-дослідним експертно-криміналістичним центром при УМВС України в Черкаській області та Центральним музеєм Державної прикордонної служби України, НДЕКЦ надає допомогу у дослідженні солдатських медальйонів та інших документів військовослужбовців часів Другої світової війни з використанням методів та технічних засобів, які використовуються в технічній експертизі документів.

В результаті таких досліджень здобуто певний досвід та напрацьовано відповідну методику комплексного дослідження солдатських медальйонів, що дало змогу в багатьох випадках встановлювати імена бійців, які загинули під час Другої світової війни.

• 2019.09.24 ПОВЕРНЕННЯ ДОДОМУ ЧЕРЕЗ 78 РОКІВ
• 2019.05.03 Почесне запрошення на святкування дня прикордонника
• 2019.03.15 Лист-подяка

Історична довідка

Рис. 1

Рис. 2

Рис. 3

Рис. 4

Рис. 5

Рис. 6

Рис. 7

Особистий солдатський медальйон (по типу царської «Ладанки») був запроваджений за наказом Реввійськради № 856 від 14 серпня 1925 року (рис. 1). У медальйон вкладався спеціальний бланк (вкладиш), виготовлений друкарським способом на пергаментному папері, що містив необхідні відомості про військовослужбовця.

Медальйон вважався табельним майном й був безтерміновим, а у випадку його втрати негайно видавався новий. Він був зроблений з бляхи у вигляді пласкої коробочки, яка носилася на грудях. Для цього в обох половинках медальйона були передбачені вушка для тасьми.

Використання такого типу медальйона під час радянсько-фінської війни показало його непрактичність: медальйон закривався негерметично, й пергаментний папірець швидко псувався.

Солдатські медальйони у вигляді восьмикутного пластмасового (текстолітового) пенала, що мав гвинтову кришку, були запроваджені "Положенням про персональний облік втрат і поховання загиблого особового складу Червоної Армії у воєнний час" № 138 від 15 березня 1941 року (рис. 2,3).

В пенал закладалася вкладка з пергаментного паперу у двох екземплярах. В бланк вкладки, виготовленої типографським способом, рукописним способом вносилися паспортні дані військовослужбовця, військове звання, місце народження, адреса сім’ї, місце призову та група крові (вказувати найменування військової частини в медальйоні заборонялося) – рис. 7.

Часто через нехватку бланків, записи виконувалися на підручних аркушах паперу (рис. 6).

Відомості в медальйон вносилися в роті (ескадроні, батареї) особами, що заповнюють службові посвідчення військовослужбовців.

Один екземпляр вкладки повинен був вилучатися похоронною командою, а другий - вкладався назад у медальйон і залишався на трупі. Але реально, в умовах бойових дій, ця вимога часто не виконувалася, і медальйон вилучався цілком.

Пластмасових медальйонів не вистачало на всіх бійців, тому вони змушені були використовувати гільзи, самостійно виготовляти дерев’яні пенали, що не забезпечувало зберігання вкладок. Крім того, чорнило, яким записувалися дані, було виготовлено на рослинній, а не на хімічній основі. Тому під впливом природних факторів запис просто вимивався вологою, що проникала в капсулу. І якщо хімічний олівець, яким іноді писали бійці, залишався хоча б у розмитому вигляді, то нанесені чорнилом графи зникали.

Отже, на сьогоднішній день лише декілька з сотні знайдених заповнених бланків, що вкладалися в "смертники", вдається прочитати.

Деякі бійці взагалі не заповнювали вкладки докладними даними про себе, забобонно вважаючи: "Заповню - вб'ють", а самі медальйони називали «смертними» чи «медальйонами смерті». Тому одні в медальйоні зберігали голки, інші - сірники, треті, через брак паперу, забирали вкладку... на самокрутку.

У листопаді 1942 року вийшов Наказ НКО № 376 "Про зняття медальйонів з постачання Червоної Армії". Мотивація - достатньо червоноармійської книжки. Це привело до збільшення числа зниклих без вісті бійців через неможливість встановлення особи загиблого, так як рукописний текст книжок в землі досить швидко знебарвлювався.

Правила транспортування: в тому ж грунті, щоб не допустити передчасне висихання (рис. 8,9).

Рис. 8

Рис. 9

Отже, порядок комплексного дослідження медальйонів, яке полягає як в дослідженні самого медальйона, так і в дослідженні різних баз даних, наступний.

Зовнішній огляд, визначення стану цілісності пенала (капсули), можливість проникнення вологи, можливі сліди відкручування гвинтової кришки, фотофіксація зовнішнього вигляду та пошкоджень, можливих рукописних позначок на корпусі.

Легке потрушування медальйоном на предмет встановлення «калатання» вкладки, якщо вона розташована в корпусі не щільно та не прилип до стінок. Встановлення такого факту дасть можливість акуратно відгвинчувати кришку капсули.

Відкриття пеналів. Якщо при легкому порушуванні всередині пенала не відчувається наявність вільно розташованого вкладиша, то бажано за допомогою пилки по металу зробити на донній частині поперечні, а по корпусу поздовжні надрізи (рис. 10,11). Після цього можна за допомогою тисків акуратно роздавити капсулу (рис. 12). Допустимість пошкодження цілісності пенала обумовлена тим, що найбільшою цінністю є сам вкладка, а не пенал. Головне - зберегти цілісність вкладки.

Рис. 10

Рис. 11

Рис. 12

Вилучення паперових вкладок з пеналів. Вкладки скручувалися рулончиком, гармошкою-рулончиком, складалися вдвоє з послідуючим скручуванням, що певним чином впливало на їх вилучення, розгортання та дослідження (рис. 13).

Рис. 13

В необхідних випадках потрібна додаткова обробка вкладок 10%-ним розчином гліцерину для надання їм еластичності та зручності розгортання. (рис. 14).

Рис. 14

З плином часу паперові вкладки зотлівають (рис. 15), частково розрушуються (рис. 16), а рукописні тексти на них змиваються, розпливаються, вицвітають, знебарвлюються (рис. 17).

Рис. 15

Рис. 16

Рис. 17

Факторів, які обумовлюють збереження вкладок та записів досить багато, зокрема:

• зовнішній вплив талих вод, грунтових речовин, бактерій тощо (рис. 18);

Рис. 18

• внутрішній вплив: склад барвників, склад і структура паперового носія тощо. Найкраще зберігаються записи, виконані простим (графітним) олівцем (рис. 19), дещо гірше – хімічним олівцем (рис. 20), найгірше – виконані чорнилами на рослинній основі (рис. 21).

Рис. 19

Рис. 20

Рис. 21

Але основним внутрішнім фактором є старіння паперу. З роками в папері відбувається окислювальний процес, сам папір починає виділяти сірчану кислоту, що знебарвлює записи.

В процесі дослідження спочатку повинні застосовуватися непошкоджуючі методи: візуальні, оптичні, мікроскопічні. Зйомка здійснюється при різних видах та кутах освітлення: природнє, штучне в ультрафіолетових та інфрачервоних променях (рис. 22, 23), із застосуванням світлофільтрів.

Рис. 22

Рис. 23

Використовується також сканування з послідуючою обробкою отриманих зображень за допомогою комп’ютерних програм Photoshop, FastStone (рис. 24, 25).

Рис. 24

Рис. 25

Функції таких програм надзвичайно різноманітні і в кожному конкретному випадку, інколи навіть в межах одного документа можуть застосовуватися різні комбінації.

Технічні засоби: мікроскоп, прилади освітлення, світлофільтри, відеоспектральний компаратор VSC 40, електронно-оптичний перетворювач (ЕОП), лазерний пристрій «Камыш», ультрафіолетовий освітлювач.

До пошкоджуючих методів відносяться методи з використанням різних хімічних розчинів для відновлення рукописних записів чи підвищення їхнього контрасту.

Так як виявлені рукописні записи часто бувають фрагментарні, нечіткі, містити помилки чи незрозумілі назви, імена чи слова, то велику допомогу в реконструкції мають дані про тодішній адміністративно-територіальний устрій, назви населених пунктів, прізвища та імена (рис. 26, 27).

Рис. 26

Рис. 27

Особливе значення не тільки для правильного відтворення змісту рукописних записів, а і для встановлення даних про особу бійця, мають спеціалізовані банки даних «Меморіал», «Пам’ять народу», архівні дані про військові частини та їх бойовий шлях, умовні скорочення та інші.

Інколи важливе значення має і вид досліджуваного документу, його зміст та встановлений порядок заповнення. В цьому випадку бажано використовувати зразки документів, діючих на той час.

До негативних факторів, які впливають не тільки на процес реконструкції рукописних записів, а і встановлення дійсного змісту, відноситься низький рівень грамотності та знань особи, яка заповнювала паперову вкладку.

Часто при внесенні даних з чужих слів, неправильно відтворювалися імена та прізвища, назви населених пунктів через неправильно сказане (діалектизми, безграмотність) чи неправильно почуте.

Так, відносно нашого земляка в ОБД Меморіал вказано:

• Отчество: «Ванасович» замість «Панасович»;
• Место рождения: «Черкесская АО, Черкесский р-н, с. Василилица», замість «Черкасский р-н, с Василица».

Інколи можна отримати певну інформацію і про особу, яка заповнювала вкладку. Так, на одному з медальйонів (рис. 27), було відновлено наступні записи.

В результаті аналізу цих записів зроблені наступні висновки.

Записи вірогідніше всього о виконані особою, для якої рідною мовою є українська, але рівень володіння мовою низький. Про це свідчать:

• низька виробленість почерку;
• наявність помилок в словах та вживання української літери «і»: «Красноармиец» замість «Красноармеец»; «Гіждыван», замість «Гиждуван»; «Гіждуван» замість «Гиждуван»; «Бухарськой» замість «Бухарской»; неправильний відмінок «Бухарськой» замість «Бухарская»; «Гор. совит» замість «Гор. совет»; «марія» замість «Мария»; «Питровна» замість «Петровна»; «Гіждуванським» замість «Гиждуванским».

Враховуючи все це, інколи необхідно вказувати на можливі варіанти відтворюваного тексту.

Реконструйований текст для підвищення контрастності та наочності можна додатково обводити різними способами (рис. 28-29).

Рис. 28

Рис. 29

Інколи зміст записів, коли вони виконуються не на стандартних бланках, може бути неповним і не містити даних про самого бійця (рис. 30-33).

Рис. 30

Рис. 31

Рис. 32

В даному випадку, з урахуванням результатів дослідження та довоєнного адміністративно-територіального устрою, можна припустити наступне:

1. Через низьку грамотність допущено багато помилок. Деякі з них можуть бути пояснені місцевим діалектом чи результатом неправильного відтворення почутих слів (текст міг бути написаний писарем, а не самим бійцем).
2. Прізвище, ім’я, по-батькові самого бійця не вказані, а вказані лише анкетні дані жінки, якій необхідно відправити повідомлення.
3. Серед муніципальних районів Курської області є Фатежський район (районний центр м. Фатеж). В цьому районі до Русанівської сільської ради відносяться: «д. Басовка, д. Борец, д. Голубовка, д. Гуровка, х. Заречье, д. Курашовка, д. Макаровка, д. Макеевка, д. Новые Дворы, д. Полеховка, д. Портина, д. Русановка, с. Сухочево, д. Тихоновка, д. 1-я Чаплыгина, д. Чибисовка».
4. В підсумку, зміст реконструйованого тексту наступний: «Курская область, Фатежский район, деревня III Сухочево, хутор Заречье, Мисяниновой Валентине Егоровне». З урахуванням наявних помилок не можна виключити і помилку в написанні прізвища, наприклад, «Месяниновой», «Месьяниновой», «Мисьяниновой»… 5. Пошук по базах даних позитивних результатів не дав.

Ілюстрація результатів дослідження здійснюється поетапно.

Для збереження досліджених об’єктів, їх бажано розмістити між пластинами скла, оклеєними скотчем, в темних конвертах.

Вся ця робота над медальйонами та ознайомлення з базами даних привели до несподіваних наслідків. Зацікавившись можливостями ОБД Меморіал, співробітники нашого НДЕКЦ стали шукати відому чи невідому інформацію про свої рідних. Ось два факти.

Один із працівників знайшов інформацію про свого двоюрідного діда, якого при наступі наших військ призвали в ополчення в Золотоноші (лівий берег Дніпра). Незабаром сім’я отримала звістку, про те, що він пропав без вісти. Виявляється, що він похований в братській могилі села Білозір’я (правий берег Дніпра), а сім’я про це до цього часу і не знала.

В 2013 році в ОБД Меморіал я (Сидоренко Л.О.) знайшов додаткову інформацію про свого батька. З його розповідей я знав, що він в перші дні попав в оточення, був поранений і попав в полон, з якого в кінці війни був звільнений американськими військами. Так ось, в базі даних показана його картка військовополоненого, заповнена (текст на російській мові) ним самим. На жаль, батько помер за рік до встановлення цього факту (рис. 33-34).

Рис. 33

Рис. 34

Л.О. Сидоренко