Страшна війна ХХ століття, пекуча рана, яка болить досі чи не в кожній родині в Україні. Воїни-переможці проявили чудеса героїзму, стійкості, мужності, билися за кожний клаптик рідної землі до останньої краплі крові, вистояли і перемогли. Для України ціна тієї перемоги жахлива – мільйони людських життів, зруйнована економіка. Кожен другий воїн поліг у боях, кожен другий з тих, хто залишився у живих, був поранений. Гоїлися рани, зростали повоєнні покоління…

70 років тому земля нашої нині незалежної держави була звільнена від завойовників. Все менше залишається учасників, ветеранів війни. Честь їм і шана живим! Вічна слава загиблим! Хай не згасає пам’ять про героїв!

Але залишилася сама тяжка біль війни – зниклі без вісті. Немає могили, до якої можна прийти, немає таблички з рідним прізвищем, невідома доля. У військові архіви внесено страшні цифри: два з половиною мільйони зниклих без вісті. Сім’ї і досі ждуть звісток про них, через десятки років, звісток з тієї війни.

У різних місцях нашої держави працюють пошукові загони, які знаходять не захоронених бійців і намагаються встановити їх імена. Найчастчше це вдається за допомогою встановлення імен з солдатських медальйонів. Нажаль час руйнує метал та папір. Медальйони були відмінені весною 1942 року, тому ускладнюється встановлення зниклих воїнів.

Немало загиблих бійців вдалося встановити експертами Черкаського НДЕКЦ МВС України, адже ця робота триває вже довгі роки. Спеціалізується на дослідженні медальйонів, документів та інших предметів часів Другої світової війни провідний фахівець з організації наукової роботи Сидоренко Л.О.

І ось, останній вражаючий факт: громадянка Росії - Арина Радзюкевич написала листа та повідомила нам свою історію.

Ось що вона пише: моя прабабуся жила у селі Нікольскому Давидковского району. Велика сім’я була в нас до початку 40-х років: діти виросли, народилися онуки. Та ось у 1941 році – війна. Відправила Пауліна Яківна на фронт трьох синів і трьох зятів. Ніхто з них у село не повернувся. Троє з них пропали без вісті. Ми намагалися знайти, але даремно. А коли чули, що десь встановлено прізвище бійця по медальйону, сприймали це як чудо, яке думали що обов’язково стосується нашої родини.

Та ось, восени того року, я отримала листа про те, що на Україні, у Кіровоградській області знайдени останки бійців, що загинули на початку серпня 41-го, а по одному медальйону встановлено, що серед них був Черепенін Михайло Миколайович – мій двоюрідний дідусь! Так зав’язалася переписка з пошуківцями, і тепер я знаю, де та коли загинув Михайло Миколайович. За моїм проханням прислали рукописну книгу тих боїв, мапи і фотографії розкопок.

Розгорнута паперова вкладка і збільшений її фрагмент. Читається олівцевий рукописний текст наступного змісту: «Ярославская; Ярославский; Давыдковский; село Никольское; Черепенина Павла Яковл.; Москва; Москврецкий; Верхние Котлы; Пос. ЗИС д 15 к 3; Москворецкий».

Пошук в «ОБД Меморіал» інформації на «Черепеніна Михайла Миколайовича, 1901»

В історії війни стало відомо про ще одного захисника своєю землі, який віддав життя за світле майбутнє. А для нашої сім’ї – це велика подія. Тому хочеться щоб список зниклих без вісті був вичерпаний до останнього прізвища, до останнього солдата! Вдячна за допомогу у встановленні свого дідуся, Арина Радзюкевич написала вражуючий вірш.

СОЛДАТСКИЙ МЕДАЛЬОН

Шёл бой. Земля корёжилась от боли.
Смерть собирала сотнями налог
За жизни тех, кто был вдали от боя.
И чёрный дым тянулся на восток.
Фашисты прорывались, наступали.
Год сорок первый – время горьких вех.
Погибших хоронить не успевали,
Могила – поле – общая для всех.
Потом следы недавнего былого
Перекопал обратный вал войны.
Смотрели в души с горечью суровой
Все без вести пропавшие сыны.
Прошли года. Давно травой зелёно
Земля покрыла прошлой боли след.
А в ней хранили память медальоны,
Как душ солдатских отражённый свет.
Карандашом написанные строки
Официальны: область, город, дом.
Но сколько мыслей, сколько чувств глубоких
И в адресе, и в имени родном!
Там, дома, в затянувшейся разлуке
Всё так же семьи ждут своих солдат.
Теперь уже и правнуки и внуки
На карауле памяти стоят.
А медальоны, прорывая годы,
Выносят из безвестности пустой
И боль, и подвиг нашего народа –
Солдат бессмертных поимённый строй.